Процес перетворення варн на касти у Стародавній Індії.

Особливості суспільного ладу
У Стародавній Індії задовго до приходу аріїв склалася високорозвинена цивілізація. Ранньокласове суспільство існувало в Індії ще в ІІІ тис. до н.е. і було ровесником цивілізації Стародавніх Єгипту і Шумеру.
Новий період в історії Стародавньої Індії пов’язаний із вторгненням на її територію стародавньоіранських племен і аріїв – племен білої раси. За зовнішнім виглядом, мовою, етикою поведінки вони різко відрізнялись від корінних жителів. Арії займалися скотарством. Рівень їх військової та жрецької організації був вищим, ніж у дравидів. Місцеві правителі зазнали від аріїв ряд поразок. Процес розселення аріїв територією Індії зайняв не одне століття.
З часом арії сприйняли культуру корінних жителів, стали землеробами. Родова община переросла в сусідську. Становище людини в суспільстві визначалося її майновим станом. Як пережиток зберігалася кровна помста.
Основу соціальної структури Стародавньої Індії становила община.
Община була самокерованою одиницею. До неї входили касти, що об’єднували представників однієї професії, і кули – сімейні общини родичів. Були сангхи, що об’єднували ремісників і крамарів з різних каст. На чолі цих груп стояв виборний староста.
Специфіка суспільного ладу Стародавньої Індії полягала в розподілі людей за варнами – замкненими групами. Рух народів, етнічна строкатість, часта зміна держав-гегемонів змушували панівний прошарок підтримувати станову солідарність. Процес розселення аріїв по території Індії зайняв не одне століття.
Про походження варн існує багато версій. Більшість учених пов’язує їх виникнення з брахманською релігією. Верхівка аріїв з часом привласнила собі виняткове право на релігійну, політичну та військову діяльність.
Професія, посада, величина одержаної спадщини, процент за договором про позичку і навіть міра покарання індуса визначалася належністю до варни (ст. 87 – 91; 142; 267 – 268; 270; 279). Від цього залежало навіть ім’я, яке йому давали з народженням, одяг, який він мав носити, порядок вживання їжі. Перехід з однієї варни до іншої в принципі був неможливим.
До вищих варнів належали “двічі народжені”– брахмани, кшатрії, вайшьї. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з’явилась пригнічена варна – шудри, “раз народжені”. Існування варн пізніше було закріплено у пам’ятці права Стародавньої Індії – Законах Ману.
Перша варна – найпривілейованіша – брахмани. Вони ніби виникли з вуст – “найчистішої” частини тіла Брахми. У давніх джерелах брахман постає мало не божеством у людській подобі. Лише він міг визнавати волю богів, вивчати священні тексти, здійснювати жертвопринесення, обряд коронації правителя. Брахмани звільнялися від повинностей, навіть цар не міг розпоряджатися їхньою власністю. ”Якщо раджа не слухатиме порад брахмана, – записано в законах Ману, – то може загинути, як корова в трясовині”. Вбивство брахмана вважалося найтяжчим злочином. Належність до варни брахманів вважалася спадковим привілеєм, хоча були поодинокі випадки переходу їх в інші варни.
Право закріплювало привілеї “благородних” станів. Брахман, як і інші “двічі народжені”, досягнувши 8 років, проходив обряд посвячення в “двічі народжені”.



Етика зобов’язувала брахмана показувати приклад у виконанні релігійних обрядів, уміти уважно слухати інших, говорити правду або мовчати, дотримуватися законів гостинності. Йому категорично заборонялося вбивати всіх, хто ходить, літає, повзе. Тому правовірні брахмани не могли займатися навіть землеробством, “адже дерево із залізним наконечником ранить землю (й істоти), що живуть в землі”.
Брахмани звільнялися від податків, повинностей і тілесних покарань (гл. VІІ ст. 133).
Правителі залучали брахманів до розгляду судових справ, виконання різноманітних державних доручень, не пов’язаних з військовою справою. Використовуючи свій вплив, священнослужителі обмежували владу правителя. За Законами Ману, цар повинен був слухати їхні поради з самого ранку до приходу інших міністрів та радників..
Вихідці з брахманів були царями, воєначальниками, перебували в царському суді.
Правителі із кшатріїв звичайно не мирилися з брахманами, між ними точилась боротьба за вплив і владу.
У поселеннях серед простого люду брахмани жили скромніше, годувалися за рахунок пророкування, відведення несприятливих наслідків від тих, хто не дотримувався ритуалів.
Друга варна – кшатрії (раджанья), “створені з рук бога”. Вони становили основну частину верхівки чиновників: пра-вителів, воєначальників, раджів. В їх руках була реальна влада – військова і матеріальна могутність. Майже всі царі були вихідцями із кшатріїв. Релігія зобов’язувала до співробітництва брахманів і кшатріїв (гл. ІX cт. 323).
Царі – прибічники брахманів – переслідували кшатріїв. Доходило до кривавих міжусобиць. Правителі-кшатрії відпо-відали тим же. Посилення впливу буддистів послабило позиції кшатріїв. Багато з них покинули військову службу, перетворились на ремісників і крамарів.
Третя варна – вайшьї, “створені із стегон бога”, – займалися землеробством, скотарством, ремеслом, торгівлею, але користувалися покровительством правителів. З представників цієї варни формувалось ополчення, вони сплачували основну масу податків. Тільки окремі вайшиї були багаті, посідали високе становище в суспільстві.
Четверта варна – шудри, “створені із ступнів бога”. Вони не проходили обряду посвячення. Їхнім головним обов’язком було служіння “двічі народженим”. Шудра повинен був харчуватися зі столу господаря, носити його недоношений одяг. Він не міг вивчати веди. Брахман за вбивство шудри ніс таке ж покарання, як за вбивство кота або собаки. Шудри становили основну масу найманих людей, слуг, ремісників. Шудрі не можна було мати багатство, оскільки це могло “утискувати брахманів”. За образу брахмана шудрі могли відрізати язика (гл. VІІІ ст. 270).
Таким чином, належність людини до певної варни не заважала їй обирати професію, досягти певної посади. Однак закон категорично забороняв переходити з одної варни в іншу, вважав це великим гріхопадінням.
З часом між вайшьїв і шудр виникли поділи на касти за професійними ознаками: ковалі, гончарі, цирульники, прибиральники нечистот. Були “чисті” і “нечисті ” касти.
Остаточно касти сформувалися в епоху раннього середньовіччя.
У найбезправнішому становищі перебували знедолені, недоторкані – чандали і парії. Люди цієї касти вважалися покидьками суспільства і виконували найбрудніші, принизливі роботи. Вони жили за межею поселення чи міста. До їх обов’язків входило перенесення і кремація трупів, страчення засуджених злочинців. Їм належало носити одяг покійників, їсти з розбитого посуду. До розряду недоторканих належали чужинські воїни – варвари.
Стародавня Індія знала інститут рабства. Його джерелом були війни, захоплення полонених. У рабів перетворювали злочинців, існувало боргове рабство, самозаклад боржника. Закони Ману офіційно обмежували правоспроможність раба. Невільник не мав власності, договір, укладений рабом, вважався недійсним, діти рабині вважалися власністю її господаря.
Закони Стародавньої Індії захищали рабів переважно від свавілля їхніх господарів, їх не можна було вбивати, виганяти у літньому віці, утримувати в голодному стані. Раба за про-ступки могли бити мотузкою або бамбуком і лише по “задній частині тіла”, але ніяк не по “благородній”, інакше той, хто б’є , здійснить такий же гріх, як і злодій (Закони Ману).
Рабство в Стародавній Індії не було основою економічного життя. Тут не було ринку невільників. Раби експлуатувалися, але основним працездатним населенням були общинники-вайшьї та представники інших каст, у яких перебували вільні люди.




3490901460063434.html
3491034351652949.html
    PR.RU™